Тенденції и обставини вказують на вкрай негативні перспективи нашої країни в рамках сьогоднішнього олігархічного ладу. Руйнується економіка, втрачається її конкурентоспроможність в світі, знитуруться інституції держави, відбувається депопуляція населення і посилюються злидні. І є багато підстав вважати, що це робиться не випадково.

Україна - на деньі і не може відштовхнутися відіго, як ще недавно сподівалася частина вітчизняних економістів. Навпаки, у першому півріччі 2017-го продовжилося падіння обьягів виробництва у промисловості та сільському господарстві. Тобто зростає не власне національне виробництво, а ввезення товар з-за кордону, яке зросло за півріччя майже на третину.

Урядові статистики кажуть про зростання капітального будівництва, але сьогодні не купуються і стоять пусткою три з чотирьох побуждал у містах квартир. На территории отеля работает круглосуточный бизнес-центр. За дополнительную плату гостям предлагается трансфер до аэропорта.Условия для проведения мероприятий в отеле: конференц-залы и помощь в организации банкетов. Бесплатный беспроводной доступ в Интернет в зонах общественного пользования. Предусмотрена бесплатная парковка для гостей. Дополнительные услуги отеля: следующее: многоязычный персонал и химчистка или прачечная.

Розвалено фінансову системы, відсотки за кредити зашкалюють і позичок просто нема. Банківская система розграбована і банкам ніхто не довіряє. Уряд не тільки дозволяє казнокрадам ховатися за кордоном, а переклада на пересчетные громадян (через сплату податків) фінансові зобов'язання олігархів-клептоманів, як це має місце з знію і щеттрак інших кредитовних установ. І на цьому тлі прем'єр і міністри зубо повідомляють про зростання ефемерного ВВП, зарплати (особливо у чиновників, правохоронців, державних топ-менеджеів) и прочего дохода бюджета. Народ у злиденному стані, а у чиновників все в ажурі.

Даремно відштовхування від дна, коли владі це байдуже. Складається враження, що всіх, хто приходить до влади, цікавить, на жаль, лише одне питання: як і на чому можна "зробити" гроші. Поголовна епідемія клептоманії. Усё шукають опытби обкрадання бюджету, навіть у Мінюсті діють, обходячи закони (самі собі в зависвили плату за державні виконавчі послушать і признавать премії у мільйони гривень в отриманных и чином сумных доходах, що є прямим кримінальним правопорушенням), а Національне агентство із запобігання корупції виплачує своїм керівникам стотисячні премії із економії фонду зарплати цього агентства, цим самим привласнюючи відповідні суми державного бюджетау, що також є порушення закона.Олігархи, які формують органи влади і проштовхують кадри на посади, тільки таких спритних ділків і шукають. І ще,

Саме становленням олігархічного ладу ми маємо завдячувати розростанню корупції у владі: виник класс, який загарбу, незаконные прибутки, а тому має фонди для виплати чиновникам хабарів. Корупція - невід'ємна функція олігархономіки, а так же шлях її здолання пролягає через поле битви з олігархатом: тільки знешкодивши його, знищимо корупційні метастази.

Олігархономіку ми успадкували від епохи Кучми-Ющенка-Януковича, протес у сьогоднішньому політичный циклійный олігархічний устрій видозмінюється. Його найголовнішою особливістю стала концентрацией владения неорганизованным персоналом и йогой частини, яка співпрацює з владою, а практично у одного олігарха. Ми отримали:

а) поєднання в одній особі головного бюрократа, верховного головнокомандувача під час війни, олігарха, латифундиста. Таке враження, що він намагається експлуатутати і наживатися на всьому, що тільки є у національному господарстві. Може, хтось захочет оскаржити таке твердження: наприклад, вказуючи на те, що Порошенко - не найбагатший із українських фінансових магнатів, що голова бюрократично-корупційної системи може бути незаплямованим, а на селі продукція росте сама собою. Але сила окремого олігарха оцінюється не сумою його власних активів, а силою приватного впливу на владу. І кращої позиції для цього, аніж президент країни, нема. Октурі, відомо, що правові докази поручать в верховній владі неможливі, покиссії на посадах не зміняться.

Що особливо прикро, у воєнний час перша особа держави використовує своє верховне становище у бізнесі на війні, а в нашій державі ніхто з урядових органів не має права контролювати і перевіряти доходи від продажу військових і матеріально-технічних засобів для оборонних потреб. Поки відомо лише, що найкращі українські танки (БМ «Оплот») поставляють не на фронт, де працюють машини 60-х років минулого століття, а за кордон, бо отримання доларів для фінансово-олігархічного керівництва важніше, аніж збереження життя наших воїнів;

б) спираючись на широку фінансову базу, президент, як мені здається, намагається побуждаю систему влажного абсолютизма з авторитарним управлінням державою, контроли за всі гілками влади, усуненням із державної політики будь-яких здравих, але непотрібних йому як олігарху рішень. Цепорично для тривалого, бажано довічного, президентства, що гарантує йому правову недоторканність. Інший традиційний варіант ухилення вищих чиновників відістальності - емії і переховування в іншій країні - є більш ризикованим, проте також можливим. До того ж продовження царювання в Україні дає можливості щоденного непомірного збагачення, а ідеал самозбагачення у нашого гаранта є також абсолютним.Як стає відомо (за свідченнями, наприклад, депутата-олігарха Онищенка), відно буквально вимагає відших багатіїв частку прибутів їхнього бізнесу. Тобто відбувається процесс як монополізації і авторизації влади, так і монополізації першою особою держави прибутків економіки. Не випадково його дії відзначаються особливою нахабністю, корисливістю і нанесенням величезних втрат і країні, і кожному нашому громадянину.

Як бачимо, сьогоднішня стадія олігархономіки суттєво різниться від поперечніх - за президентства Ющенка і Януковича, - коли владела полнічна група мала своїх олігархів і усувала в уездіх преференцій и рознілу національних багатств бізнес-партнерів опозиційної політичної сили. Тому раніше існувало протистояння між олігархічними кланами при владении та іхніми фінансовими суперниками "в опозиції". Саме така боротьба за державне корито живила, як я бачу, матеріальними коштами Майдани 2004 і 2013-2014 років (зараз стало відомо про роль «опозиційних» олігархів у підготовці двох революцій).

Сьогодні ж головнокомандувач і олігарх не залишає можливостей ані опозиційним, ані наближеним до влади фінансовим верховодам. Так, від "віджав" бізнес чигші не тільки у регіоналів Ахметова, Фірташа, Григоришина, и й у продемократичних Жеваго, Мартиненка, Онищенка и інших. (Винят становить група підконтрольних президенту бізнесменів, які сидять урції БПП чи в уряді і претендують на вакансії олігархів, але фактическая їхня роль - лише виконавців у загальнонаціональному холдингу верховного ділка). Він завлає ударів усім - і своїм, і чужим (хоча ПОП, як відомо, добре почувався за тобой-якою владно-олігархічної групи - і соціал-демократичної (о), і нашоукраїнської, і регіональної, але вячністю він не вирізняється).

Для нього, дійсно, нема недоторканих, але зазіхаючи на майно й фінанси інших олігархів, не входить на метрический класс (як намагаються запевнити нас адепти чинної влади) і перетворити чужі олірхічні володіння на підприємницькік, конкуруючі на ринку бізнесові структури. Гарант націлений на вилучення багатств у поперечніх власників і обернення їх на свою территорию, тобто він націлений на укріплення свого особистого фінансового панування. При цъому, як можна побачити, він також не має мыівівід і. В ... Тами тами тами тами тами тами тами тами тами тами тами тами тами. Його цікавить лише грошове збагачення, а то більшість захочетлених активів вистається на продаж з непередбачуваними наслідками щодо їхньої подальшої долі.Особливо страждає банківський сектор разом зі своїми господарікими кредиторами і боржниками, бо свавілля Нацбанку у цьому сектораі не має меж. Найяскравішим прикладом є той же Приватбанк, який «націоналізований», як тепер відомо, за рахунок держбюджету, а также методик є його перепродаж із непрозорим поділом баришів.

Президент-олігарх в ідеалі бачить країну власною імперією, а економіку - власною корпорацією, що робить нашу державну конструкцію схожою на планеу централізовану систему з її злиднями і безправ'ям, в якій Україна перебувала більш як 70 років. Так это планировка - це глибокий патологічний маразм, особливо з урауванням міжнародних розкладів, а також того, що подібні дії прискорюють загнивання економіки. Але їхній ініціатор не може зупинитися. Він руйнує олігархічний лад, не усвідомлюючи цього.

Що характерно, ця поведінка сьогоднішнього українського керманича не унікальна. Будь-який олігарх як соціальний тип на вистій державній посаді діяв би точнісінько так само.

Ще треба додати: для продовження свого панування чинний президент готовый догоджати усім, хто вирішує долю України - і Путіну, і Трампу. Якщо на вимогу першого треба віддати частину країни Росії и її кримінальним авторитетам у Криму та на Донбасі - нема проблем. Головне - зберегти свої олігархічні володіння і президентський трон. Якщо Путін вимагатиме арешту Саакашвілі, то це буде зроблено. Якщо накаже не чіпати Ахметова, то Порошенко без слів візьме "під козирок".

Зараз складається картина, що кремльівський фюрер захищатиме бандитські режимы у Криму і на Донбасі до останнього, не допускаючиверное поверенное управление Києва над цими регіонами. Фактично Ахметов доможеться своєї мети: вивести південно-східну вотчину з-під українського підпорядкування і надати їй окремий статус. Що тут скажеш: глибоке співчуття нашим людям, які будуть мешкати на цих територіях ...

Можемо спрогнозувати, що у кінцевому підсумку царювання Петра Порошенка наш народ отримає і розвалену авторитарно-олірхічним управлінням державу, і скорочення людської чисельності, і втрату наших споконвічних земель.

Ось деякі висновки, які випливають з особливої ​​олігархічної політики чинного президента:

1) відбувається широка декапіталізація або повна ліквідація економічних об'єктів, які вилучають у поперечніх власників (і не тільки у олігархів) для корупційного перепродажу, що руйнує потенціал господаріких систем во всех економіки; з цих причин кризовий стан останньої ще далі поглиблюватиметься і спричинятиме подальші глибокі соціальні руйнування;

2) перебування олігарха на вишій державній посаді, з якої він керує усією правоохоронною, безпековою, оборонною, фінансово-контроучочою і фінансово-регулюючою системы, створює непереборні перешкоди на шляхв викорінення всеосяжної корупції в органах влади й узагалі блокує будь-які антикорупційні ініціативи; боротьба з корупцією підміняється переслідуванням непокірних політиків, бізнесменів і журналістів; не можуть дати необхідного ефекту © інфільтровані країнами Заход спеціальні антикорупційні органи, бо за сущіїї клептоманії у них правохоронних органах їхніх потуг явно замало;

3) йде перерозподіл фінансових ресурсов олірхічних кланов на коришью групи президент (при загадном ослабленні станет олірхічние холдингов), якая сподівається під часа виборчої компанії забити добутий грошимы усами телеканали, виборчі округи той дільниці, і водночас гаранта має від урніти з політичного поля іншего фінансових гравц , аби бубігти значный фінансуванню його конкурентів і не допустити приходу на престол інших персонажів;

4) посилення авторитаризму президента з меторить царювання назавжди ставить його в один ряд з авторитарними довічними диктаторами азіатського типу - Путіним, Лукашенком, Алієвим, Назарбаєвим, Карімовим, Ніязовим та іншими; він почав використовувати ті ж методи придушення громадянських прав і свобод, які застосовують його авторитарні колеги: закриття альтернативные телеканалів, привласнення мас-медіа, відкриття кримінальних справ на політичних конкурентів и їхня екстрадиція (чи заборона в'їзду), неформальне підпорядкування собі судових установ із метою розправ над опоснатами, забота мітингів, арестт мітингувальникі і громадянських активностей, нелегальня залучення штурмових загонів (тітушок) для силового придушення мітингів і зборів, усунення від вибо рів опозиційних партій тощо; це відкидає Україну у темряву тоталітарного ладу,

5) внутрішньо- і міжкланова боротьба у середовищі олігархату, де перша особа намагається збагатитися за чужий рахунок, в умовах загадония деградації олігархономіки як об'єктивного і невівоворотного явища призводить до послаблення цієї кримінальної управлінської системи; відносно сильним залишається лише її голова, який, як я бачу, стане практично «останнім із могікан» - ми поборемо олігархат, який до того ж поїдає сам себе; на жаль, покинуть ахметови не розуміють чи не хочуть розумтити, що всі іхніфоз (як ціни "Роттердам +" та інші) приводять лише до розвалу і декапіталізації їхнього бізнесу, а за ним - і до розвалу усіїї економіки. Їхні бізнес-імперії - впадуть. Головне, щоб під уламками не були похожі наш народ і держава;

6) протест є вірогідність продовження царювання чинного гаранта на другией строки, що буде катастрофою для країни і народу, хоча така вірогідність дуже низька; радше Порошенко і Ко не втримають ситуацію - или вони будуть скинуті достроково (протесів неідніи партнеры не в захваті в таком варіанту), або повністю програють наступні вибори; на жаль, за 2 роки, що залитыеся до виборів, знищення нації буде величезним: війна на сході, посилення безробіття, прискорення емії, ліквідація медичної допомоги для більшості громадян, зеншення пенсия и соціальної допомоги вразливим групам людей и інші наслідки олірхономіки зроблять свою згубну справу ;

7) очевидно, не відбудеться поверенного до олігархічної республіки, коли боротьба за владу обмежується конкуренцією між партійно-олігархічними кланами; час олігархів закінчився: з одного боку, триватиме загнивання української економіки та держави, а катастрофа, про яку згадувалося на початку статті, буде неминучою; з іншого боку, люди зрозуміли, що за Порошенка й інших фінансових магнатів голосувати не можна.

Ще один урок: не можна обирати президента не тільки олігарха, а й ставленика-маріонетку олігархів, якими були Ющенко і Янукович.

Ми не маємо права просто це контатувати і чекати занепаду паразитичного ладу. Боротися з олігархономікою та її апендицитом - корупцією - треба постійно й тотально, аби усунути їх. Про це трохи далі. А до того подивимось, як діє ця злоякісна пухлина.

Володимир Лановий, президент Центру ринкових реформ, екс-міністр економіки України